Цілющий чай з присмаком авангарду)

Смакую чай з горняти порцеляни,

Спокійну мить - цілющість звіробою.

Небо укрите ще багряною габою,

А сонце?! То кресало полум’яне -

Бринить розпукою і вічною тугою.

За склом картини муз із вернісажу,

Перелистом шукають ту, найближчу.

Та я її в текстиль душі не вміщу…

Бо більше не вартує антуражу.

Але ж красива. Й час її не нищить?

Оця сподобалась. Garçon несе на таці.

Лишіть де перкаль, там – на табуреті.

(Молитва? Чиста. Гріє у фальцеті.)

Не варто клопоту! Я впораюся. Grazie.

Сопрано осені!!! Бо чаю ще три чверті...